ПРО ВІЧНЕ

Знаєте, чим мені подобається бізнес, після роботи програмістом? Вічним розвитком. Так, звісно, працюючи програмістом, ви постійно змушені щось почитувати, щось дізнаватися, ходити на якісь конференції (будемо чесні, найчастіше для галочки), але це все не про те. Зрештою ваша робота ніяк не залежить від того, наскільки якісно ви вивчили щось нове.

У бізнесі ж я щодня дізнаюся більше і в результаті дедалі точніше й точніше розумію, наскільки багато чого треба змінити й побудувати по-іншому. Звідси і мої періодичні пости в дусі “ой, все лайно, я нічого не вмію, все погано і я — лох педальний”.

А ось учора виступав перед студентами КПІ та спіймав себе на думці “але ж мені ось узагалі не цікаво розповідати про технології та професії в IT”. Це ж усе проста і зрозуміла інформація, ну серйозно — статей за цими темами в інтернеті море розливане. Ні, я нічого не маю проти студентів — вони тусуються, у них продовження дитинства, їм добре. Але я що тут роблю? У мене ж продажі не відбудовані, у мене процес найму не побудований. У мене ж навіть не зрозуміло, що робити, якщо на деяких напрямках (де один ментор) цей один ментор іде у відпустку.

І біжиш питати порад, нишпорити в книжках, а головне — вибудовувати в голові схеми, як усе, що треба зробити за умови дуже обмеженого бюджету.

І розвиватися-розвиватися-розвиватися. Інакше — здохнеш. Ну, як фірма 🙂