ПРО ТЕ, НА ЩО ЙДЕ ЧАС

Одна з приємних особливостей роботи на себе є те, що ти витрачаєш час на те, що тобі потрібно, а не на тайм-моббінг. Мене завжди дратувало те, що потрібно-не потрібно, чи є робота, чи немає робота, сиди. Тепер мене це не дратує. Тепер мене дратує ситуація, коли роботи немає. АААААА! Я простоюю! Мене треба просто зараз терміново завантажити хоч чим-небудь. І починає гризти туга — я щось неправильно роблю, я недовикористовую ресурси, я — відстій… І найсумніше — де я, блін, візьму гроші на зарплати й податки?

Але тут є і приємні сторони — раз я себе розвантажив, значить у мене все ок із делегуванням. До речі, коли я спілкуюся з колегами-засновниками компаній, усі завантажені щонайменше на 150% з повністю розписаним часом. І чомусь вважають, що я роблю щось круте, що до 4 години дня я завжди практично зробив усе, що запланував на день. Але черв’ячок сумніву все одно гризе.

Але я відволікся, я хотів розповісти, на що йде у мене час.
Я і до початку бізнесу розумів, що більша частина роботи бізнесмена — це спілкування з іншими людьми. Але всередині постійно був сумнів — і що — за розмови мені платити будуть? Ну гаразд, якби я був психологом або викладачем. Тут усе зрозуміло. Але в чому полягає додана вартість моєї “розмовної роботи”? Чому ті ж програмісти не можуть просто сісти й написати програму, яка потрібна замовнику, нафіга йому потрібен я з розмовами.

Виявилося, я мав рацію — за розмови ніхто платити не буде. Платять за те, що я беру на себе відповідальність за те, що робота буде зроблена. За те, що я вклав купу сил, грошей і часу в побудову свого імені й не буду всі їх викидати, проваливши роботу. Ну і за те, що саме я простежу за тим, щоб робота була зроблена в строк і візьму на себе ризики. А розмови — куди без них. Поки що це найшвидший спосіб передати інформацію між людьми.

А, так. Тепер у фейсбуці я не тайм-моблю, а працюю. А ви що подумали?